Барбі | Рецензія

Настав Х-час, така довга рекламна кампанія, скільки розмов про цей фільм. Заходите в кінотеатр, а там всі в рожевому і дівчата, і хлопці, і діти, у когось парні луки, є компашки людей вбраних у однаковий одяг, зал переповнений, починаємо.

“Барбі” у всесвітньому прокаті за перші два тижні зібрала понад 1 млрд доларів США.

Фільм розпочинається, точнісінько, як трейлер, нам демонструють еволюцію дівочих розваг. Від ролі матері, яку виховували у дівчат з дитинства, до ролі власної я. Режисерка Ґрета Ґервіґ ( «Маленькі жінки», «Леді-Птаха») підкреслила це у фільмі виразною сценою з омажем на вічну класику – «2001: Космічна Одіссея», від чого кінолюбителі поласували з захопленням. Далі поринаємо у лялькову утопію, де жінки правлять світом, будують будинки, виграють наукові конкурси, мають приголомшливий вигляд і завжди у гарному настрої. Як вважають самі жительки утопії, що завдяки лялькам Барбі всі проблеми фемінізму вирішені, але чи справді?

Попри скасовування показів на Близькому Сході та скандали довкола “ліній з дев‘ятьма штрихами” з владою Китайської Народної Республіки прем‘єра, все ж, відбулась.

Це питання має дослідити Стереотипна Барбі (Марґо Роббі), яка починає виходити з інфантильної фази та замислюється про смерть, наче зламана лялька, бо Барбі не може мати ніяких емоцій, крім щастя. Вона має вибрати та дійти до реального світу, вся ця пригодницька лінія напряму відсилає до класичної трилогії «Матриця». Чудово продемонстровано це у сцені вибору взуття, яке Барбі пропонує Дивна Барбі (Кейт Маккіннон), неначе Морфей з таблетками для Нео. Ця сцена є культовою, але її часто використовують, бо можуть дозволити, проте, Ґрета прописала сценарій настільки вдало, що відчуття схожості з «Матрицею» нас не покидає до кінця фільму. Героїню Марґо Роббі весь фільм переслідують офісні працівники, які напрочуд схожі на агента Сміта, навіть, деякі рухи копіюються для кращої наглядності порівняння. Світ Барбі є ілюзією на ідеальний для жінок, де чоловіки є тільки прикрасою, виконуючи функцію «красиво стояти». І героїня добирається до реального світу, де всім править патріархат та коні. Барбі занурюється у жорстокість реальності відразу, коли її об‘єктивізує кожен чоловік на пляжі, що коментує і сам Кен (Раян Ґослінґ): «У поглядах на мене немає такої жорстокості та відчутного бажання до насилля».

Кен, зі своєю подорожжю до самопізнання, постаєу ролі деструктивного підлітка, і його підлітковий підхід до вирішення проблем призводить тільки до гіршого стану, що є повною зоною відповідальності Кена.

У фільмі патріархат, маскулізм та корпоративні хлопці зображені комічно та недолуго, таким прийомом Ґрета Ґервіґ демонструє глядачу дзеркальність на більшість фільмів про крутих чоловіків. Згдайте переважну кількість фільмів комедійного жанру, де жінки істерично хіхікають та боряться за увагу головного героя, не маючи прописаного характеру. Ті ж сцени, де Кени починають боротися, але все переходить у музичну сцену, нагадують пісні Диснеївських принцес у переломний період історії мультику. У «Барбі» є неймовірна кількість посилань на поп-культуру та кіно, від Одіссеї до Джон Сіни та Дуа Ліпи. Однією з улюблених сцен є бій Алана з великою кількість Кенів, якого зіграв Майкл Сера, він прославився у фільмі «Скотт Пілігрим проти світу», його роль у «Барбі» є прямим камео. І сам фільм побудований доволі вдало так, що надалі творіння Ґрети будуть цитувати, як класику.

Дивовижно, як Барбі та Кен вирушивши у “протилежні, але однакові” напрямки самопізнання, після відвідин реального світу, де дізнаються, що він є реприсивним патріархальним суспільством, на відміну від матріархальної утопії.

Стереотипна Барбі, то жінка з кризою самоідентичності, яку не влаштовує нічого в собі. Вона страждає, що не виправдовує соціальні стандарти та вимоги до жінок. Саме про ці «стандарти» наприкінці фільму говорить Ґлорія (Америка Феррера) висловивши цілу низку суперечливих вимог до жіночої статі та гендеру. Ґрета знає про ці вимоги прямо на власній персоні, бо є матір‘ю у капіталістисному та патріархальному світі. Сидячи в залі на передпоказі, я помічала, як жінки витирають сльози та важко видихають після цієї промови, задіває струни кожної, бо тисне на болючі питання. І так протягом всього фільму, героїні промовляють істини, які існують в нашому світі, але які вперше зібрали у цілий фільм від якого весь світ у захваті. Розумію чому використали хіти 80-90-х, щоб трішки наблизити аудиторію жінок, яким цей базовий посібник виходу з внутрішньої мізогінії потрібний, особливо у такій милій обкладинці. Барбі дорослішає, і запрошує нас зробити це разом, зануривши нас у комфортний світ сестринства.