Ножі наголо | Рецензія
Коли славетний Бенуа Блан (Денієль Крейґ), стукає у ваші двері, чекайте екстраординарну та цікаву справу. А, коли, Раян Джонсон береться за написання сценарію, то ми отримаємо відмінну історію з цікавими сценарними ходами, ніби, все написано відмінником із режисерської справи. Детектив прописаний настільки вміло, що знаючи хід смерті, увага глядачів тримається до останнього кадру з чашкою, який виглядає повним тріумфом правди над ницістю брехні. Чому ж «Ножі наголо» став настільки популярним та касово успішним? Та через те, що глядачі сумували за якісними детективами, де показана деталь у сцені вистрілює, тому треба дивитися на кожен предмет, який оточує героїв. Саме такі сценарні ходи, змушують глядачів ставати на деякий час детективами, та розгадувати загадку разом.
Фільм “Ножі наголо” один з найкращих фільмів останніх років. Це якісна робота кінематографічного чарівника, який вдало зосереджує увагу глядачів на лівій руці, що вони забувають про існування правої.
Фільм починається з допиту всіх членів родини Тромбі, що дає зрозуміти загальну картину «сімейних цінностей». Від чого починає складатися враження, що кожен має вагомі мотиви на скоєння страшного злочину. Голові сімейства – Гарлану Тромбі (Крістофер Пламмер) вривається терпець бути мішком грошей для всіх у родині, і він розриває фінансові виплати близьким, від чого залежні навісніють. Бам, зав‘язка! Далі думаємо, що все йтиме за звичним ходом справи, аж тут на сцену виходить історія з медсестрою Мартою Кабреро (Ана де Армас), і весь пазл нам склали відразу, але наступні сцени дають нові детальки, від чого картинка кардинально змінюється. Структура фільму нагадує, або міні-серіал, або пʼєсу, поділену на акти. Так ми маємо крапаль часу на обдумання побаченого, щоб запамʼятати всі факти, і зробити висновки. І от ми готові дати вердикт, хто ж найбільше винен, як наступний акт розбиває наші теорії, і це так весело працює з нашим мозком, що ми отримуємо ендорфін.
Композитор Натан Джонсон надав масштабне оркестрове звучання саундтреків фільму, що додає більш готичного антуражу загальній картині.
Немало питань виникає до самого Бенуа Блана, якось він мало нам нагадує найкращого детектива, бо всю історію веде нам Марта. Тоді нащо нам персонаж детектива? А для того, щоб направляти у правильне русло, складається відчуття, що Бенуа трішки ламає четверту стіну, вказуючи нам на деталі. Він з самого початку зрозумів хто є злочинцем, і далі спостерігав, як розгортатимуться події. Весело ж було бачити напруженість під час оголошення заповіту, вся сімейка переживала тільки за гроші. Так алегорично розкривається сучасне суспільство, бо кожен член родини має виразну рису пороку, найвиразнішою можна вважати расизм. Далі ми підслуховуємо діалог про суспільно-політичні думки персонажів, ох яка ж це іронічна сцена, нам не називають ім‘я президента, але ми всі відразу розуміємо про кого говориться. Родичі є яскравими представниками зарозумілої еліти, яка вважає, що може вирішувати долі інших, так режисер ще більше їх спотворює для нас. Сценарист цим остаточно підкріплює дії Гарлана, про зміну заповіту.
Цікаво зауважити, що такий детектив сподобався б самому Гарлану Тромбі, хоч сам він такого не написав би.
Окремо хочеться написати про візуальний рад картини. Це є насолодою для естетів. Природність гриму відразу помічається. Люди виглядають так живо, що невіриться, бо все довкола зараз так відшліфовують, коли стає тяжко відрізнити гру актора від CGI (зображення згенеровані комп‘ютером). Кольорова корекція фільму має трішки вицвілі відтінки, що нагадує сторінки старого і улюбленого детективного роману. Накладена нечітка зернистість відсилає до класичних детективів у стилі нуар, якими надихався режисер. Візуальні рішення широких кадрів, особливо у закритих просторах, надає театрального флеру сценам. Антураж кімнати наповнений алегорично, кабінет, де скоєне самогубство, переповнений масками та очима, що дає уявлення про безмовних свідків злочину. Рухи камери переважно статичні, тільки інколи вони стають динамічнішими, щоб занурити нас в емоційні переживання героїні. Цитування деяких класичних сцен кіно, найпомітнішою є, коли Ренсом Дрісдейл (Кріс Еванс) просить молоко, бо відомо, що поганці п‘ють молоко («Безславні виродки», «Механічний апельсин»). Символізм кола з кинджалами виринає протягом всієї стрічки, починаючи з того, що непричетні до вбиства знаходяться поза колом, а та, яка є в епіцентрі події розміщена найцентральніше. Кинджали направлені на персонажа, який є під загрозою, тому вкінці фільму під вістрями побуває не тільки Марта, яка все ж, вийде з небезпечного кола.